Коротка історія Кореї

Згідно з легендою, Сілла була заснована в 57 р. до н.е. Бак Хьокгосе, Чумон заснували Когурьо в 37 р. до н.е., а Онджо заснував Пекче в 18 р. до н.е. Насправді ці 3 королівства виникли пізніше, між 2 і 4 століттями нашої ери. Вони перебували під сильним впливом китайської цивілізації. До 4 століття королівства були високо цивілізованими.

Три королівства Кореї боролися за панування. Китай двічі намагався перемогти північне королівство Когурьо. Обидва рази зазнавали поразки від генерала Ильчі Мундока. Однак потім китайці уклали союз з королівством Сілла проти двох інших. Королівство Пекче було розгромлене близько 660 р. н.е. і стало частиною Сілла. Когурьо приєдналося в 668 році. Після цього Корея була об'єднана під владою Сілла.

Сілла в Кореї (668-935)

Хоча Корея була об'єднана під владою одного монарха, вона все ще залишалася значною мірою племінним суспільством. Це було підкреслено існуванням хвабек. Спочатку це була рада племінних вождів. Пізніше вони стали радою знаті й мали право вирішувати питання про те, хто стане наступником престолу.

Корейське суспільство було суворо ієрархічним. Більшість населення становили кріпаки та навіть знать поділялася на ранги. За китайським прикладом було створено університет, де викладали класиків конфуціанства. (Щоб навчатися в ньому, потрібно було мати знатне походження). За китайським зразком існували також іспити на державну службу. (Знову ж таки, їх могли складати лише особи знатного походження).

Буддизм був введений в Кореї в 4 столітті нашої ери і незабаром побудовали багато буддійських храмів.

Наприкінці 8 століття н.е. царство Сілла почало розпадатися. Розпочалися міжусобиці за престол. Більше того, місцеві воєначальники почали відриватися від влади в столиці, Кьонджу, і утворювати власні держави. Один з воєначальників на ім'я Ван Гон у 918 році утворив державу під назвою Корьо. Він переміг своїх суперників і в 935 році став правителем Сілла.

Держава Корьо в Кореї (918-1392 рр.)

 Королівство Корьо зіткнулося з агресивними сусідами. Народ під назвою чжурчень завоював північний Китай і часто воював з корейцями. Потім Китай потрапив під владу монголів. Незабаром вони зосередились на Кореї і напали в 1231 році. Корейська королівська сім'я втекла на острів Ганхва. Монголи не змогли взяти острів, але сваволили по всій материковій Кореї.

Хоч корейці давали відсіч монголам, загарбникам і не вдалося повністю підкорити Корею. Нарешті, в 1258 році корейська королівська сім'я здалася. Їм було дозволено залишитися в якості маріонеткових правителів.

У 13 столітті до Кореї прийшла китайська філософія під назвою неоконфуціанство. Це ще й був час, коли виготовляли вишукані керамічні вироби з целадону. Чоловік на ім'я Кім Бу Сік написав історію Кореї під назвою "Самгук Сагі", "Історія трьох королівств".

Однак династія Корьо занепадала. У 1392 році генералу, на ім'я Ї Сонгьо було наказано очолити армію проти китайських правителів династії Мін. Натомість він виступив проти власного правителя. Генерал став новим королем Кореї.

Період Чосон в Кореї (1392-1910 рр.)

 Король переніс столицю до міста Хансон (Сеул) у 1394 році. За правління династії Ї офіційною релігією Кореї стало конфуціанство. Буддизм втратив свій вплив. У 1443 році король Седжон створив власну корейську абетку.

У Кореї існував клас вчених-чиновників - янбан. Для того, щоб вступити на державну службу або стати армійським офіцером, потрібно було скласти певні іспити з конфуціанського вчення. Для того, щоб скласти іспити, потрібно було бути сином янбана. Отже, вчений-чиновницький клас був спадковим. Нижче янбанів знаходився клас чиновників і спеціалістів на кшталт лікарів і бухгалтерів. Їх називали чжунгінами (середняки).

Нижче них була велика маса корейського суспільства, яка називалася янмін. Це були селяни, ремісники та торговці. Певні професії, такі як м'ясники, кожум'яки та артисти, були вигнанцями. Внизу рангів були раби.

 Японія вдерлася в Корею в 1592 році. Вони переважали на суші, але на морі були розбиті адміралом Ї Сун Сіном. Японці були змушені відступити. Вони вторглися знову в 1597 році, але відступили в 1598 році.

  У 17 столітті Корея страждала від фракціоналізму серед її панівного класу. Сільхак (практичне навчання). Вчені обговорювали практичні шляхи розв'язання проблем Кореї, а не суто абстрактні ідеї.

У 18 столітті королі придушили фракціоналізм. У Кореї процвітала торгівля і комерція. Купці мали низький статус у корейському суспільстві. Конфуціанство ставилося до них з підозрою, оскільки вони фактично нічого не виробляли, на відміну від селян і ремісників.

Перший контакт з європейцями відбувся у 1656 році, коли біля берегів Кореї зазнав аварії голландський корабель. Потім у 18 столітті до Китаю подорожували священики-єзуїти. Корейці, які відвідували Китай, зустрічали їх, і до кінця 18 століття деякі корейці були навернені в католицизм. Нова релігія повільно поширювалася в Кореї, попри хвилі переслідувань у 1801, 1839 і 1866 роках.

У 1850-х роках нова релігія поширилася серед селян. Вона отримала назву Донгхак (Східне вчення) і її очолив Чхве Чже У. Селяни були незадоволені в 19 столітті і в 1864 році відбулося повстання. Повстання було придушене, а Чхе Чже У страчений.
 

Європейці прибувають до Кореї

Протягом 19 століття Корея проводила ізоляціоністську політику. Корейці відмовлялися торгувати із західними країнами. Спочатку ця політика була успішною. У 1866 році в Кореї було вбито кілька французьких священників. Французи відправили канонерський човен, щоб помститися за них, але їх відігнала корейська берегова оборона. У 1871 році корейці спалили американський корабель "Генерал Шерман", який прийшов грабувати узбережжя. США послали до Кореї кораблі, але і вони були відбиті.

Однак політика ізоляції Кореї призвела до того, що вона відстала від інших країн у технологічному та промисловому розвитку. Після 1880 року король Коджон спробував провести реформи. У 1882 році він запровадив гасло "східна етика, західна технологія", але його заходи були непопулярними та зустріли опір з боку консервативних чиновників і простого народу. Конфуціанство було дуже консервативною релігією чи філософією, що ускладнювало радикальні зміни.

До 1876 року японським купцям було дозволено торгувати лише в Пусані. Того ж року вони змусили корейців підписати договір про торгівлю і дружбу. (Король Коджон зрозумів, що Корея занадто слабка, щоб воювати з ними). Інші порти були відкриті для японців. На японські товари не повинно було бути ніяких тарифів. У договорі зазначалося, що Японія і Корея є незалежними державами. Проте Японія мала дедалі більшу владу і вплив на корейців.

Аналогічний торговий договір Корея підписала зі США в 1882 році. За цим послідували договори з Великобританією і Німеччиною в тому ж році. У 1884 році вона підписала торговий договір з Росією, а в 1886 році - з Францією.

 У 1882 році частина солдатів в Імо підняла повстання. Вони спалили японське посольство і вбили японського військового радника. Корея була змушена виплатити японцям компенсацію і підписала новий договір - договір Джемульпо, який посилив японський вплив. Крім того, китайці використали повстання як привід для розміщення своїх військ на корейській території.

У 1894 році члени релігії Донгак і незадоволені селяни підняли повстання. Вони наполягали на своїй лояльності до короля, але вимагали проведення певних реформ. Король звернувся до китайців за допомогою, і вони надіслали війська. Японія також надіслала війська. Король уклав перемир'я з повстанцями, але японці відмовилися піти. Китай і Японія розпочали війну, яку Японія легко виграла. Протягом століть Корея була "державою-придатком" Китаю. Тепер китайському впливу було покладено край, і Японія почала домінувати в Кореї.

Японці встановили регента для управління країною, і під японським тиском була сформована Дорадча рада для проведення реформ. З липня 1894 року по грудень 1895 року Рада змела багато корейських традицій. Було багато корейців, які хотіли реформ, але японці все одно змусили їх запровадити свої реформи. Регент подав у відставку в жовтні 1894 року, але король не зробив жодної спроби зупинити реформи.

Старий жорсткий поділ корейського суспільства на класи був скасований. У минулому Янбан, вчено-чиновницький клас, не мав права займатися торгівлею. Тепер вони могли вільно займатися бізнесом. Були скасовані старі іспити на державну службу, засновані на конфуціанському вченні. Введені нові іспити, засновані на сучасних предметах. Вводилася нова навчальна програма для шкіл з сучасними предметами. Було скасовано рабство. Вдовам було дозволено знову виходити заміж, а дитячі шлюби були скасовані.

  Поки все це робилося, донхаки підняли друге повстання. Воно було придушене японцями, а рух знищено. Їхній лідер був схоплений і страчений у 1895 році. У 1895-1910 роках були проведені деякі подальші реформи. Перша сучасна текстильна фабрика в Кореї була побудована в 1897 році, а перша залізниця, від Сеула до Інчхона, побудована в 1901 році. Проте, Корея залишалася переважно сільськогосподарською країною.

До 1900 року в Кореї було багато протестантських місіонерів. До 1910 року кількість новонавернених була невеликою, але швидко зростала.

 Корея все більше потрапляла під японське панування. У Кореї встановили японський "протекторат", що означало, що Японія тепер контролювала зовнішню політику Кореї та її відносини з іншими країнами. Потім у 1907 році Корея була змушена прийняти обмежений японський контроль над своїми внутрішніми справами, а корейська армія - розпущена. Для управління країною був направлений японський чиновник. У 1909 році його вбили. Це дало японцям привід анексувати Корею, що вони і зробили в 1910 році.

Колоніальний період в Кореї (1910-1945 рр.)

 Японці перетворили Корею на колонію для забезпечення Японії продовольством. Однак вони також будували мости, залізниці та дороги. Японці також побудували багато заводів у Кореї. Міське населення швидко зростало, хоча Корея залишалася переважно сільськогосподарською країною. Тим не менш, японське правління було репресивним. У 1919 році багато корейців взяли участь у мирних демонстраціях за незалежність. У відповідь японці заарештували і стратили тисячі людей.

Після цього вони провели деякі невеликі реформи. Корейцям було дозволено друкувати газети і проводити збори. Їм також була надана релігійна свобода і більше поваги було виявлено до корейських звичаїв.

 Однак всі ці реформи були поверхневими, і в 1930-х роках японці намагалися асимілювати корейців, переконуючи їх прийняти японські імена. З 1938 року навчання велося лише японською мовою. Школярам заборонялося розмовляти корейською мовою. Японці також намагалися переконати корейців прийняти синтоїзм (японську національну релігію), але без особливого успіху. Під час Другої світової війни багато корейців або добровільно, або примусово працювали в Японії. Однак, спроби японців перетворити Корею на частину Японії були припинені у 1945 році, коли вони капітулювали перед союзниками.

Корейська війна

 Ще до закінчення війни Росія і США домовилися про те, що після війни Корея буде розділена на дві зони - російську і американську. У серпні 1945 року російські війська увійшли на північ. У вересні, після капітуляції Японії, американські війська висадилися на півдні. Корея була розділена навпіл по уявній лінії, 38-й паралелі. Спочатку передбачалося, що дві зони з часом будуть об'єднані в одну.

Звичайно, цього не сталося. З початком холодної війни поділ між ними посилився. Росіяни встановили комуністичний уряд на півночі, а на півдні уряд був обраний у 1948 році. Корея стала двома країнами, однією комуністичною, іншою демократичною.

Північнокорейська армія вторглася на південь 25 червня 1950 року. Вони швидко просунулися на південь і захопили Сеул. Рада Безпеки ООН запросила членів Організації на допомогу півдню. Американські війська прибули 30 червня, але були змушені відступити в район навколо Пусана. Перші британські війська прибули до Кореї 29 серпня 1950 року. 15 вересня інші американські війська висадилися в Інчхоні за 150 миль на північ від Пусана. Солдати в районі Пусана прорвалися і просунулися на північ і з'єдналися з військами в Інчхоні 26 вересня. Того ж дня війська союзників звільнили Сеул. Потім війська Організації Об'єднаних Націй відтіснили комуністів за 38-у паралель і до 24 листопада контролювали близько 2/3 території Північної Кореї.

 Проте потім втрутилися китайці. Підкріплені 180-тисячним китайським військом, комуністи перейшли в контрнаступ і відтіснили союзників на південь. До кінця 1950 року союзники повернулися на 38-у паралель. Комуністи знову атакували 1 січня 1951 року. Союзники контратакували 25 січня і 14 березня знову звільнили Сеул. Після цього відбулося ще кілька наступальних операцій комуністів, але всі вони були відбиті. Війна зайшла в глухий кут і 27 липня 1953 року було підписано угоду про припинення вогню. Кордоном між двома країнами знову стала 38-ма паралель.

Сучасна Південна Корея

У 1950-х роках демократія в Південній Кореї не процвітала. Президент Сін Ман Рі використовував закон про національну безпеку 1949 року для закриття газет і ув'язнення критиків. Проте його адміністрація була корумпованою і до 1960 року зіткнулася зі зростаючими економічними проблемами. У 1960 році студентські заворушення змусили Рі піти у відставку. Зіткнувшись з інфляцією, безробіттям та безперервними заворушеннями, армія здійснила переворот у 1961 році. Правителем став генерал Пак Чон Хі. 

Південнокорейське економічне диво

Спочатку генерал оголосив воєнний стан, але в 1963 році провів президентські вибори і переміг. Тим не менш, його правління було репресивним. У 1967 році він виграв другі вибори. На третіх виборах у 1971 році генерал переміг з невеликим відривом. Після цього він розробив нову конституцію, яка надала йому більше влади. У жовтні 1979 року його було вбито.

Незважаючи на репресивне правління, з середини 1960-х років економіка Південної Кореї почала швидко зростати і до 1990-х років країна пережила економічне диво. З бідної, відносно нерозвиненої країни вона перетворилася на процвітаючу і багату економіку. Держава відіграла значну роль у цьому перетворенні. У 1960-х роках Генерал Пак будував дороги і мости, розширював освіту. Було розроблено низку 5-річних планів, і уряд взяв на себе центральну роль в управлінні економікою. У промисловості стали домінувати великі корпорації під назвою "Чеболь".

 Після вбивства генерала Пака в 1979 році армія знову втрутилася для відновлення порядку. У травні 1980 року до влади прийшов генерал Чун Ду Хван. Він оголосив воєнний стан і заарештував своїх опонентів. Демонстрації проти нього пройшли в місті Кванджу. Їх очолили студенти. Армія силою придушила виступи, в результаті чого загинули сотні людей.

 У 1980-х роках корейська економіка продовжувала зростати і країна вибралася з бідності. Південна Корея стала заможним суспільством.

У 1988 році в Сеулі були проведені Олімпійські ігри, які привернули до Південної Кореї міжнародну увагу. Однак з середини 1980-х років у Південній Кореї почалися заворушення, очолювані студентами незадоволеними режимом. У 1987 році християнські лідери виступили проти режиму, і багато людей провели масові демонстрації. Генерал Чун погодився піти у відставку і були проведені демократичні вибори. У 1988 році президентом був обраний військовик Ро Те У.

До 1990-х років Південна Корея стала досить багатою країною, а її народ мав досить високий рівень життя. Це була також демократична країна. У 1990-х роках уряд розпочав дерегулювання промисловості.

Сучасна Північна Корея

Різким контрастом є Північна Корея. Після того, як російські війська окупували північ країни, там був встановлений комуністичний уряд. Кім Ір Сен став правителем. Як і багато диктаторів, він створив "культ особи", повсюдно встановлюючи свої статуї. Школярів вчили бачити в ньому джерело всієї мудрості. Насправді він створив дуже репресивний режим. Релігійна віра була поза законом, а люди перебували під суворим контролем. Сьогодні Північна Корея є останнім сталінським режимом у світі. Завдяки значній російській допомозі Північна Корея була перетворена з бідної сільськогосподарської країни на індустріальну.

 Однак, в середині 1970-х років економіка почала занепадати і Північну Корею обігнала Південна. Крім того, Північній Кореї зашкодив розпад Радянського Союзу. Кім Ір Сен помер у 1994 році, але йому на зміну прийшов його син. По суті, комуністи створили нову династію. Кім Чен Ір. Помер у 2011 році, а його наступником став син Кім Чен Ин.

 Наприкінці 1990-х років у Північній Кореї стався сильний голод. У 1995-96 роках пройшли незвично сильні дощі і повені, за якими послідували посуха в 1997 році і руйнування від тайфуну в 1997 році. Недоїдання стало поширеним явищем, особливо серед дітей. Скільки людей померло від голоду - невідомо.

У 2008 році жінка на ім'я І Со Йон стала першою корейкою, яка побувала в космосі. Потім у 2013 році Пак Кин Хе стала першою жінкою-президентом Південної Кореї. У 2018 році настала відлига у відносинах між Північною і Південною Кореєю. У 2020 році населення Північної Кореї становило 25 млн осіб, а населення Південної Кореї - 51 млн осіб.